ТМП - Завтра

І я з місяцем тихо говорю,
Що наболіло, а що кипить.
Втома змішалася з головою,
І вже нутро моє знову кричить.
Кричить немов його ріже рутина,
Замкнене коло сталевих сліз.
Чому всередині я ще дитина?
А очі стверджують, що вже підріс.
А місяць шепче десь через хмари,
Хіба за це ти моливсь життю,
Щоб прикувати себе на нарах,
Служити тим, хто служить буттю?
Я не знаю, що тут робити,
Можливо ти підкажеш мені,
Навчиш мене правильно жити,
Навчиш тому, чому навчитись не зміг.
Чому навчитись не зміг?..

І весь світ мені дорожчий
За правила нудних людей.
Цінувати я не хочу
Склад безсенсових речей.
Я не знаю і не буду,
Що таке втрачати час.
Невже не кожен вартий того,
Щоб второпати хоч раз?

І я з місяцем тихо говорю,
Він сказав, що у мене дар.
Подружитись самим з собою,
Адже не кожен здатен так.
Правда скільки б він з головою,
Серце стверділо немов янтар.
Я тільки зараз дізнався то,
що можна було зробити так:

Завтра може й не настати,
Завтра може й не прийти.
Дихання навіки стати,
І душа до неба йти.
А що згадаєш, що забудеш,
Коли життя твоє пусте?
Невже не кожен вартий того,
Щоб второпати просте?

Завтра може й не настати,
Завтра може й не прийти.
Дихання навіки стати,
І душа до неба йти.
А що згадаєш, що забудеш,
Коли життя твоє пусте?
Невже не кожен вартий того,
Щоб второпати просте?