Ольга Кіріндась - П'яний Від Тебе

Ти лишилась на дні, як гіркий аперитив,
Як учорашній осінній цигарковий дим.
Я міняв адреси, жінок, мотив,
Та куди б не тікав, ти лишалась в мені.
Я гадав: відболіло і затліло минуле,
Я навчився не кликати, навіть не пий,
Та під ранок твій привид сідає навпроти, мовчить,
І не дає мені жить.

Сука! Хіба алкоголь лікує?
Він на кілька годин анестезує.
Світанок зриває дурман
І по новій роздирає шрам.
Я п'яний від тебе щоразу,
Навіть коли ані краплі в крові.
Ти в мені засіла, як зараза,
Десь поміж забутих живих.
Ти, як алкоголь, не можу тебе вивести із себе.
Відчиняю навстіж душу, а тобою
Просякнуте небо.
Ти мій трунок, моя мука, мій етер,
Мій чад, що не вивітрив вітер.
Я давно тверезий від нас,
Тільки п'яний від тебе.
Я давно тверезий від нас,
Тільки п'яний від тебе.

Кажуть, час - ескулап. Та кепський з нього лікар:
Бере роки за працю, а рана стара.
Я стерлось ти до останку, спалив твої фото,
Тільки пам'ять не хоче згорать.
Ти була мені фатумом, нині мовчиш
Терпким присмаком ночі на самому денці.
Я казав своїй пам'яті: "Схаменись!" - "Залиш!",
А вона тебе носить мов ладан у серці.
Вже наче ні журби, ні жалю, ні жаги.
Та достатньо голос почути подібний,
І знову до ранку
Тобою хмілію.

Сука! Хіба алкоголь лікує?
Він на кілька годин анестезує.
Світанок зриває дурман
І по новій роздирає шрам.
Я п'яний від тебе щоразу,
Навіть коли ані краплі в крові.
Ти в мені засіла, як зараза,
Десь поміж забутих живих.
Ти, як алкоголь, не можу тебе вивести із себе.
Відчиняю навстіж душу, а тобою
Просякнуте небо.
Ти мій трунок, моя мука, мій етер,
Мій чад, що не вивітрив вітер.
Я давно тверезий від нас,
Тільки п'яний від тебе.
Я давно тверезий від нас,
Тільки п'яний від тебе.

Алкоголь не лікує,
Час виявляється теж.
Ти вросла в мене так, що ні вином,
Ні руками не виб'єш.
Як тебе вивітрю? Клянусь,
Когом клянусь, вивітрив би
До останнього спомину,
Та не знаю вже, де закінчуєшся ти
І починаюсь я.

Я тверезий від нас,
Тільки п'яний від тебе.
Я тверезий від нас,
Тільки п'яний від тебе.