Ai Mova - Чоловіки Не Плачуть

Кажуть, чоловіки не плачуть,
Бо їм не личить слабкість ця.
А я мовчу, ніхто не бачить,
Як біль випалює серця.

Він звик триматися спокійно,
Коли в його душі гроза.
Та чоловік не з криці брата,
І серце в нього не з каміння.

А так би вийти серед полів,
Де вітер стелиться в житах,
І закричати свою долю,
Щоб біль розтанув у вітрах.
Кричати небо до несстям,
Аж поки голос не охрипне,
А потім знов піти до людей,
І усміхнутись, як завжди.

А чоловіки не плачуть, не плачуть,
То просто вітер б'є в лице.
То просто вечір очі змочить,
Коли згадається усе.
А чоловіки не плачуть, не плачуть,
Ми біль ховаємо в собі.
Та як же брату-серцю знати,
Що більше не подзвониш ти.

Його навчили не здаватись,
Не опускати руки й очей.
Навчили падати і вставати,
Та не навчили берегти себе.
І він чужі тримав вітрила,
Неначе все йому під силу.
Він стільки душ від бід закрив,
А власну так і не зберіг.

А чоловіки не плачуть, не плачуть,
То просто вітер б'є в лице.
То просто вечір очі змочить,
Коли згадається усе.
А чоловіки не плачуть, не плачуть,
Ми біль ховаємо в собі.
Та як же брату-серцю знати,
Що більше не подзвониш ти.

Ми носимо свої утрати,
Немов хрести через роки.
І вчимося далі посміхатись,
Ховаючи печаль в собі.
А я тебе, мій брате, чую
У вітрі, небі і дощі.
Рідні душі не зникають,
Вони лишаються в тобі.

А чоловіки не плачуть, не плачуть,
То просто вітер б'є в лице.
То просто вечір очі змочить,
Коли згадається усе.
А чоловіки не плачуть, не плачуть,
Ми біль ховаємо в собі.
Та як же брату-серцю знати,
Що більше не подзвониш ти.