Olena Lahoza - Феніксом

Я падала, я віру втрачала.
Безмовно у небо кричала.
Я йшла у пітьмі між роками,
Збирала себе своїми руками.
Я рани свої сама лікувала
І світло у темряві вперто шукала.

Я феніксом з попелу встала,
Себе відродила з вогню.
І крила сильнішими стали,
Душа одягнула броню.
І знову живу та кохаю,
Я сонце, стихія, я океан.
Я більш нікого не шукаю,
Я сама собі капітан.

І там, де шуміли негоди,
Де темні правили води,
Де сили мене покидали,
Справедливості марно чекала.
Та щоб себе відродити,
Іноді треба і пекло прожити.

Я феніксом з попелу встала,
Себе відродила з вогню.
І крила сильнішими стали,
Душа одягнула броню.
І знову живу та кохаю,
Я сонце, стихія, я океан.
Я більш нікого не шукаю,
Я сама собі капітан.

Я більш не зламаюсь ніколи,
Бо з мене вже досить, доволі.
Зі шляху свого не зійду,
Крізь вогонь спокійно пройду.
Свободи вже знаю я ціну,
Для мене це диво безцінне.

Я феніксом з попелу встала,
Себе відродила з вогню.
І крила сильнішими стали,
Душа одягнула броню.
І знову живу та кохаю,
Я сонце, стихія, я океан.
Я більш нікого не шукаю,
Я сама собі капітан.

Я феніксом з попелу встала,
Себе відродила з вогню.
І крила сильнішими стали,
Душа одягнула броню.
І знову живу та кохаю,
Я сонце, стихія, я океан.
Я більш нікого не шукаю,
Я сама собі капітан.